Как противостоять информационной войне? Часть 1.



Ми — екстремісти або спектакль під назвою «Порятунок братнього народу»


театр абсурда

Джордж Оруелл писав: «У часи загальної брехні говорити правду — це екстремізм». Значить, ми таки екстремісти. Останнім часом можна почути, що той, хто під час інформаційної війни говорить правду, програє і що ми, нібито, програли Кремлю. Яка нісенітниця! Ми навіть ще не вступали в інформаційну війну. Взагалі, що це за війна така?

Інформаційна війна — узгоджена діяльність з використання інформації як зброї для ведення бойових дій у різних сферах: економічній, політичній, соціальній, ідеологічній. Будь-яка область, котра залежна від інформації, схильна до інформаційного «обстрілу».

У нашого противника своя тактика ведення війни — провокації, своя зброя — брехня.

Чому вони брешуть? Я відповім словами Г. Сенкевича: «Бреше тільки той, хто боїться».

Кажуть, що наш противник боїться Майдану. Не тільки. Кремль давно одержимий манією переслідування, йому усюди ввижається «рука Заходу». І за достовірними даними їх інформаторів події в Україні взимку 2013-2014 були нібито сплановані і профінансовані США. Ми чудово знаємо, що це не так.Але:

  • або розвідка противника погано працює
  • або не хоче бачити очевидного
  • або все бачить і знає, але не вірить фактам
  • або знає, вірить, але ретельно приховує правду навіть від найближчих прихильників Кремля.

І тому на арену виходить весь цей театр брехні і абсурду. Людям показують виставу під назвою «Порятунок братнього народу». Дешева, гнила суміш подається споживачу, заповнюючи його голову (де залишилося місце від пива і серіалів). Він її поглинає. Обиватель, невже ти не відчуваєш душок від цієї мерзенної нахабної брехні? Ти сліпий? Або дурний?

Приклад. Пам’ятаєте, на російському «Першому» каналі повідомляли про біженців з Східної та Південної України, які масово тікають до Росії. Нібито, виїхало вже більше 140 000 громадян. Куди ж вони поділися? У підтвердженні сюжет як люди зі східних та південних регіонів, рятуючись від «екстремістів-бЕндерівці» (нагадуємо, що бендерівець — це житель міста Бендери в Молдові) нібито їдуть із країни.

Глядачі підхоплюють, міркують, жахаються.

Але уважна людина побачить напис на пропускному пункті «Шегині». А при чому тут Шегині? Це село в Україні і пункт пропуску на кордоні Львівської області та Польщі. Люди, які займаються дрібним і середнім бізнесом часто їдуть до сусідньої Польщі, а іноді й просто за товарами для себе. На цьому проїзному пункті бувають черги. Виходить, що для того, щоб врятуватися від «бЕндерівців», російськомовні громадяни східних і південних регіонів України змушені їхати спочатку до цих найстрашніших «бЕндерівців», а потім через Польщу втікати до Росії — у Брянськ, Ростов. Ось яка виходить «подорож».

«Той, хто бреше, не усвідомлює собітруднощів свого завдання, бо йому належить ще двадцять разів збрехати, щоб підтримати першу неправду»

Поуп А.

Кишенькові ЗМІ не просто доносять завідомо неправдиву інформацію. Вони доносять її завчасно. Про що це говорить?

  • Про те, що все сплановано (існує сценарій трагікомедії).
  • Про те, що в їхніх планах — прогалини.

Інформаційна війна продовжується: гастролери «одесити» просять допомоги Путіна (до цього у них був «бенефіс» в ролі харків’ян). Далі зовсім не смішно: брехня про загиблих російськомовних громадянах України в Криму і Харкові, де нібито розстріляли учасників проросійського мітингу. Путін бреше, що в Криму немає російських військ. Він взагалі, багато бреше.

«До чого ж легковірні брехуни! Вони вірять, що їм вірять»

Жозефіна де Кнорр

А зелені чоловічки без розпізнавальних знаків ходять туди-сюди по півострову. А потім референдум, крадіжка територій, викрадення журналістів, вбивство кримських татар, українського військового.

«… але чи можна обдурити всіх людей, весь світ разом, щоб ніхто ніколи не відкрив правди?»

В. Распутін

Ну, і що з усім цим робити? Як повідомити затуманеному пропагандою поглиначу, що центральні канали продажні, сайти — кишенькові, а коментарі проплачені? Нам зараз здається, практично нереальним щось зробити. Але навіть найдовша дорога починається з першого кроку.

Далі буде …