Що на виборах 2014 року завадило Тігіпку?


 

images (1)

Можна купити полосу в газеті, час на телебаченні, радіо або навіть багато білбордів, але це не гарантує голосів усіх виборців.

27 серпня Петро Порошенко підписав указ № 690 про дострокове припинення повноважень Верховної Ради 7-го скликання. В Україні стартувала виборча кампанія. 26 жовтня 2014 року відбулися парламентські вибори. Пройшли за пропорційно-мажоритарною системою. На них могли бути обрані не 450, а максимум 438 депутатів. Половина з них обиралися за списками політичних партій, ще половина — по мажоритарних округах. А щоб потрапити в парламент, партіям довелося подолати 5% бар’єр.
Перегони за місця до українського парламенту 2014 мали свої особливості. І зараз ми їх розглянемо.

«Ніколи стільки не брешуть, як під час війни, після полювання і до виборів»

Отто фон Бісмарк

В чому особливості передвиборчої кампанії осені 2014?

По-перше, вона проходила в період початку війни. Оскільки у середньостатистичного українського виборця прокинувся, в декого загострився патріотизм, політики і політтехнологи стали активно на цьому спекулювати. Майже кожен провів свою агітацію на прагненню до миру, притягнувши ймовірність, що виборці зроблять швидше емоційний, ніж раціональний вибір.

Але виборець хоч і емоційний, але не такий довірливий, як був 2 роки тому. І аж ніяк не дурний.

По-друге, в 2014 році на біг-бордах, сіті-лайтах, інших зовнішніх носіях з’явилася політична реклама, що відрізнялася своєю простотою та лаконічністю. Політтехнологи нарешті достукалися до політиків, і на вулицях домінувала проста, мінімалістична реклама. Контрастна плашка, помітний бренд, короткий слоган, обличчя на білому фоні – такою є політична реклама в Європі, такою вона стала і в Україні. За кількома окремими нав’язливими винятками, які по факту псують ідеальну картинку.

По-третє, вартість затрати на політичну рекламу не завжди і не у всіх стали прямо пропорційними результату. Реклама для політичних кандидатів має захмарну вартість. При цьому вона не завжди виправдовує себе. Хтось ще вірив,що кількість біл-бордів визначає кількість голосів виборців.

 

prodajiushchije teksty ne rabotajut

«Політика стала таким дорогим заняттям, що навіть провалитися на виборах варто чималих грошей»

Боб Едуардз

Якщо говорити про розприділення коштів партіями на політичну рекламу, нагадаємо, що під час виборчої кампанії діють так звані “темні” бюджети, що в рази перевищують цифри, зазначені в офіційних звітах політичних партій. Більшість рекламних площ та ефірного часу фінансують із сторонніх джерел. Ми не можемо визначити точні суми, затрачені на політичну рекламу, залишається оперувати даними звітів при формування виборчих фондів політичних партій.

Можна б було назвати причиною програшу на виборах недостатні суми коштів, затрачені на політичну рекламу та агітацію. Але якщо порівняти, до прикладу політичну партію Сергія Тігіпка «Сильна Україна» задекларувала виборчий фонд в розмірі 60 855 000, грн. і, скажімо «Самопоміч», офіційний виборчий фонд котрої в два рази менший і становив 27 342 011,43 грн., виникають питань стосовно доцільності масштабних фінансових вливань і в самому процесі налагодження комунікації, тобто в побудові правильної стратегії: доцільних месиджів, їх оформленні і подачі.

Згідно з опитуванням Фону «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва», котре проводилося з 29 жовтня по 3 листопада 2014 успіх партії «Самопоміч» на парламентських виборах був зумовлений, головним чином, запитом виборців на нові обличчя у Верховній Раді, здатні очолити реформування країни. На друге місце серед факторів успіху «Самопомочі» експерти поставили роль особистого іміджу А. Садового, а також вдалу конвертацію іміджу Львова як успішного європейського міста в політичну підтримку цієї партії.

З точки зору результатів виборів, менш ефективною. «Самопоміч» на позачергових парламентськиї виборах-2014 почала набирати підтримку за 2 тижні до голосування і не збавляла оборотів. Основний успіх партії криється у мотивації голосувати за себе виборців, що хочуть кардинальних реформ у державі. Ця партія взяла з виборів максимум саме через асоціацію реформ з собою. На той час було вдале позиціонування себе А. Садовим. «Об’єднання «Самопоміч» спрацювала стратегічно правильно, критика на А. Садового теж не дуже спрацьовувала.

А от показник «Опозиційного блоку» можна назвати лише відносним успіхом, адже, він відображає реальну частку осіб з числа колишніх виборців «Партії регіонів» і проросійсько налаштованих громадян, які захотіли і змогли взяти участь у виборах.

Іншими факторами успіху «Опозиційного блоку» експерти назвали витіснення основного конкурента «Сильної України» – завдяки кращим фінансовим, адміністративним і медійним ресурсам, наявності знайомих облич у списку, активнішій виборчій кампанії та обіцянкам досягнення миру в базових для нього регіонах. Основні причини, чому виборці віддали перевагу Опозиційному блоку, а не партії Тігіпка, експерти вбачають у тому, що С. Тігіпко не переконав виборця, що буде в опозиції до влади, та більшій привабливості Опозиційного блоку на рівні персоналій.

Щодо «Опозиційного блоку», залишкирегіоналів провели досить успішну кампанію. Дивлячись на це, не дивуюсь, чому у свій час Ця партія ставила перед собою два основних завдання і успішно їх виконало. Мобілізувати колишній електорат «Партії регіонів». Це велика кількість людей на Півдні і Сході. Члени партії стали на захисті ображених цінностей «пострадянської людини».

Найсерйознішим конкурентом «Опозиційному блоку» була «Сильна Україна» С. Тігіпка. Та агітаційна кампанія Тігіпка була досить лояльна і сконцентрувалася на економічному рості і добробуті. Але колишній електорат «Партії регіонів» на той час більше цікавило питання націоналістів, мови, пам’ятників. «Опозиційний блок» дуже потужно взявся за боротьбу з С. Тігіпком і використав усі його слабкі сторони.

З побажаннями успішних проектів,

Ваш PRime-writer