Звільнення України від українців


b13223266543923

В українців десятиліттями культивувалася форма свідомості, яка мала знищити особистість, людини вільної. Війни, терор, штучний голод, репресії.

За роки Першої світової війни українські землі стали одним з основних театрів ведення бойових дій між Австро-Угорщиною та Російською імперією. А самі українці, розділені між собою політичними кордонами імперій, воювали по різні сторони. Брат проти брата. За період Першої світової війни в армію Російської імперії було мобілізовано за різними даними від 3,5 — 4,5 млн. Українців, до складу австрійської армії — близько 300 тис.

А з початку 1918 року з першої спроби встановлення в Україні радянської влади почалися політичні репресії. Кризовий чобіт «асвабадітєля» пройшовся по наших землях, залишивши за собою сліди крові мільйонів невинних людей. З кінця 1920 х до початку 1950 х з України вивезено більше 2 млн. 880 тис. розкуркулених селян і членів їх сімей.


images

Голод в Україні 1921-1923 років охопив Запоріжжя, Донецьку, Миколаївську, Одеську інші південні області. Протягом десятиліть в радянських шкільних підручниках писали, що на початку 20-х років, в результаті засухи голод прийшов тільки в райони Поволжя. Це ж оголошувалося тоді і перед західним світом, звідки Ленін і його соратники просили продовольчої допомоги саме в названий регіон. Однак, що такий же голод охопив усю Південну Україну Москва мовчала. А між тим з України масово вивозився хліб на Північ Росії і на експорт.

На початку січня 1922 число голодуючих українців досягла 1890000 осіб, у червні — 4103000. Якщо за січень-березень 1922 року в Херсоні народилося 918 осіб, то вмерло — 5405. У чотирьох містах Миколаївщини за цей період з’явилося на світ 1199 осіб, а пішло з нього — 7323.

Масовий голод в Україні 1921-1923 викликаний вивезенням хліба з України до Росії радянською владою і був планомірною стратегією знищення українського народу. Більшовицький уряд застосувавши в Україні політику воєнного комунізму, червоного терору, фактично почав етнічну війну проти українців. Наступним етапом стратегії більшовицького режиму було заселення спорожнілих сіл переселенцями з Радянської Росії.

Початок 30-х років. Для закупівлі за кордоном промислового устаткування Радянському Союзу потрібна валюта. Отримати її можна було тільки експортуючи сировину, зокрема зерно. З колгоспів України забрали все разом з насіннєвим фондом. Навесні 1932 з селянських комор вимели все до зернини. Взимку 1932 — 1933 років в селах України розпочався масовий голод. Ще страшніший за попередній. При цьому радянська влада мала значні запаси зерна в резервах і вивозила його за кордон. Експорт зерна з України зростав.

«Була весна 1933 року. Цвіли вишні, яблуні, стояли погожі весняні теплі дні, але сільські діти не бігали, не грали, а сиділи під парканами з опухлими ногами, складеними в калачик. Тоді в кожному класі сільської школи висів лозунг:» Спасибі товаришу Сталіну за щасливе дитинство!»

Допомогу продуктами намагалися чинити жителі Західної України. Зокрема, вони пускали плоти з харчами Збручем і Бугом. Однак на протилежному березі радянські прикордонники стріляли в людей, які намагалися підхопити ті плоти. Райони голоду оточені військами. По суті, це була блокада.

Відбувалися поодинокі випадки так званих «голодних бунтів», коли, українські селяни йшли в бій проти озброєних до зубів загонів НКВС.


5_ears_of_corn

7 серпня 1932 був прийнятий, власноруч написаний Сталіним закон «про п’ять колосків». Він передбачав за розкрадання колгоспного і кооперативного майна «розстріл із конфіскацією» або «позбавленням волі на строк не менше 10 років з конфіскацією всього майна».

За даними науково-демографічної експертизи загальна кількість людських втрат від Голодомору складає 3 мільйони 941 тисяча людей. За іншими даними тільки в 32 — 33 роках у важких муках від голоду померло від 7 до 10 мільйонів українців. Точної цифри не знає ніхто, бо документи вилучалися, знищувалися, фальсифікувалися: записувалися причини смерті не від голоду, а щось інше. А смерть дітей віком до одного року взагалі не фіксувалася.

А в 1934 році в виморених голодом українських села стали переселяти селян з Росії та Білорусії.

Зі звернення одного із соратників Сталіна — члена політбюро, другого секретаря ЦК КП (б) УН. Хатаєвича: «Цей рік став випробуванням нашої сили і їхньої витривалості. Голод довів їм, хто тут господар. Ми виграли війну».

Від голоду, масових репресій і депортацій Україна втратила більше життів, ніж за роки Першої світової та громадянської воєн разом узятих. Винними у голодоморі 32-33 років суд визнав сім вищих керівників СРСР та УРСР.

І якщо Німеччина, визнавши факт експлуатації вивезених під час Другої світової війни на важкі роботи людей, виплачує їм пенсії, то, Кремль категорично не погодиться визнати факт голодомору. І холуй у них до недавнього був відповідний. У 2010 році Янукович після свого виступу в ПАРЄ, зірвав оплески російської делегації фразою: «Визнавати Голодомор як факт геноциду якогось народу неправильно і несправедливо. Це була загальна трагедія народів, держав, що входять в СРСР».

Нагадуємо, що 24 країни офіційно визнали Голодомор геноцидом українського народу.

Голодомор, суміщений з репресіями мав на меті покласти край існуванню українців як окремої нації зі своїми традиціями, культурою. Жертв режиму вивозили, ув»язнювали або просто розстрілювали без суду і слідства. Все, що стосувалося традицій і культури народу, радянською владою також розцінювалося як вороже.


original

Так, в грудні 1933 року на пленумі Всеукраїнського комітету профспілки працівників мистецтв комуністична верхівка назвала українські народні музичні інструменти кобзу і бандуру «класово-ворожими». Взимку 1934-35 років після Першого Всеукраїнського конгресу лірників та бандуристів, під приводом поїздки на З’їзд народних співців Союзу Радянських Соціалістичних Республік, що мав відбутися у Москві, всіх учасників погрузили в ешелон. Після чого загін особливого відділу НКВС УРСР вивів їх з вагонів до лісосмуги, де були заздалегідь вириті траншеї. Вишикувавши незрячих, кобзарів і їхніх малолітніх поводирів в одну шеренгу, розстріляли. А тіла закидали вапном і присипали землею. Музичні інструменти спалили поряд.

Свою присутність радянська влада проявляла ще й освоєнням старих та будівництвом нових в’язниць. Тільки в тюрмах Галичини в період з 1939 -40- х років вбито більше 50 000 політв’язнів. Ким же були ті в’язні? Кривавими злочинцями, рецидивістами? В основному селяни, молодь, українська інтелігенція. Головним чином представники середнього класу, адвокати, лікарі.

З приходом до Львова 21 червня 1941 вчорашніх союзників більшовиків — нацистів, «славна» червона армія залишила місто практично без бою. Першим ділом нова німецька влада відкрила в’язниці і виставила на загальний огляд тіла, замучені НКВДистами. Показ трупів із слідами жахливих тортур змусили місто здригнутися від жаху.

Але нацисти, звичайно, не були визволителями. Вони не гірше більшовиків взялися за справу. На місцях підрозділи СС знищували людей цілими селами. Захопивши Україну, перетворили її в німецьку колонію, розчленувавши на чотири частини, які підпорядковувалися різним адміністративним органам. У 1941-1944 роках із СРСР до Німеччини на важкі роботи було вивезено 2,8 мільйона молодих людей. З них (!) 2,4 мільйони — це українці.

Друга світова війна — ще одна страшна трагедія, яка призвела до численних втрат українців. Цілих п’ятдесят років, ще зі шкільної лави нам нав’язувалася думка, що разом з «братнім» російським народом ми вели «Велику Вітчизняну війну проти німецько-фашистських загарбників». Але насправді, Україна опинилася між двома тоталітарними режимами — нацистським і комуністичним. Останні після звільнення наших міст і сіл від німецьких військ знову продовжили проводити політику звільнення України від українців.

На «визволеній» території України взимку 1946-1947 років знову почався голод. На Західній Україні, яка ще не отримала такого жорсткого колгоспно-радгоспного ярма, люди не голодували.


vI-HEwHJCb4

«Після війни у нас не закривалися двері. Вони йшли і йшли. Босі, голодні. Матері несли загорнутих в якісь плахти дітей. У малих були великі роздуті від голоду животики, голови в струпах і воші. Люди йшли зі Східної України, з Росії: Смоленська область, Воронезька. Просили їсти. Селяни, хоча самі жили скромно, ділилися чим могли. Переважно картоплю давали. «Бандерівці» їх не чіпали».

Очевидець: бабуся Леся — жителька села Зарудці. Львівській області.

Голод 1946-1947 був викликаний не тільки війною, повоєнним неврожаєм, а й спланованою акцією сталінського Політбюро. Так в 1946 вивезено 350 тисяч тонн зерна в Румунію, в 1947 — 600 тисяч тонн зерна в Чехословаччину, за ті два роки Польща отримала з Радянського Союзу 900 тисяч тонн хліба. І це на тлі того, що за перше півріччя 1947 року в Україні офіційно зареєстровано 130 випадків людоїдства в результаті голоду.

Так, на Західній Україні голоду не було. Зате були жорстокі репресії… Півмільйона українців депортовано тільки в 1946-1948 роках. За офіційними даними, в Західній Україні в 1944-1953 арештовані майже 104 000 учасників ОУН і людей, які співпрацювали з повстанцями. До речі, діяльність воїнів УПА (а вони проводили боротьбу на два фронти — проти німецьких і радянських окупантів) не обмежувалася західними землями, а велась далеко від Збруча, в східних і південних областях України.


145974_original

У лютому 1948 Президія Верховної Ради СРСР ухвалила наказ «Про виселення з Української СРСР осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності в сільському господарстві і ведуть антигромадський спосіб життя». Тих, хто підлягав депортації, везли в Сибір. Жертвами указу, як правило, ставали хворі, вдови з дітьми, інваліди війни, люди похилого віку.

Маловідомий факт: в 1949 році, перед святкуванням 70 річниці ювілею Сталіна, в СРСР були розстріляні фронтовики, інваліди Другої світової війни. А тих, кого не розстріляли, вивезли на далекі острови Півночі і в глухі кути Сибіру. Навіть існував табір для інвалідів Другої світової війни. Розташований на острові Валаам (північна частина Ладозького озера).

У другій половині 1956 року в Україні почалися нові політичні репресії. Вони були пов’язані з засудженням збройної інтервенції військ СРСР в Угорщину. За висловлення солідарності та критику політики КПРС на лаву підсудних сіло чимало. Більше політичних ув’язнених виявилося серед вчених, професорсько-викладацького складу, творчої інтелігенції, літераторів, журналістів.

Ці репресії, як ми знаємо, були не останніми для нашого народу.

Українці за минуле століття пережили небачені в історії людства страхіття тоталітарного режиму, війни, голод. Так ворогом руйнувалася наша пам’ять, знищувалася самоповага, спотворювалася свідомість.

Але ми не тільки вціліли. Ми загартувалися. Як метал у вогні. Ми стали сильні і довели це світові. А найголовніше — самим собі. Сьогодні наш зовнішній ворог нарешті показав ким він є насправді. Сьогодні внуки тих вошивих і босих, які ходили в голодні 1946-47 роки з простягнутою рукою по селах Західної України, тепер кричать з рупора на всю горлянку «Бандера не прайдьот». Убогі духом… Мені шкода вас.

Тепер ми не будемо ні байдужими, ні покірними. Ми стали досить мудрими для того, щоб розпізнати хто є хто. І ми досить сильні, щоб перемогти. А головне, ми знаємо, що гідні кращого життя.


253046_2

Камєнєва Оксана