Як в ході виборчої кампанії використовувати конкурентів?


вода

В усіх стратегічних плануваннях виборчих компаній приділяється увага взаємодії з конкурентами. Політику взаємодіяти з конкурентами складно. Це якщо дивитися на ситуацію як усі. А що коли подивитися під іншим кутом? Конкуренти в ході передвиборчої кампанії можуть бути не тільки деструктивними елементами, але, при правильному використанні, досить таки корисним ресурсом. Як витиснути користь з конкурента піде мова далі.

Вірна побудова стратегії стосовно конкурентів базується на тому, що потрібно уявити, що саме потрібно досягнути в даній конфігурації компанії: зруйнувати базовий електорат конкурента чи перешкодити розширенню кількості виборців, або ми просто захищаємося від нападів опонентів, компромату, критики, підстав. Чітке розуміння цих моментів дозволяє вибудувати стратегію щодо конкурентів гнучко та ефективно.

Кажуть, що Ф. Рузвельт, котрий вигравав 4 поспіль президентські кампанії, не лише не відповідав на критику конкурентів, але навіть уникав промовляти на публіці їх прізвища, щоб не робити їм реклами і не створювати відчуття, що ці люди якимось чином можуть заслужити його увагу. Поведінка достойна «слона» давалася Рузвельту нелегко – він зізнавався своєму оточенню, що часто не міг заснути після особливо зухвалих нападів. Одного разу його звинуватили в тому, що ніби то той прислав есмінець за кошти платників податків за своєю собачкою, котру він забув на Ньюфаунленді (де проходила зустріч з В. Черчиллем). Тоді у відповідь на критику Ф. Рузвельт заявив, що він та його близькі вже звикли до наклепу і вважають нижче своєї гідності відповідати на неї. Але його собачка Фала, котру до сих пір не чіпали, обурена до глибини душі і вимагає наклепників до відповіді. Таким чином конкуренти отримали контрхід, але не від президента, а від його собачки, тим самим раз і назавжди їм вказали їх справжнє місце в американській політиці. Наклепникам довелося стати посміховиськом для всієї країни.

Фонові кандадати

Серед усіх конкурентів найменш шкідливими є так звані фонові кандидати. Хоча вони привносять елемент стихійності в хід виборчої кампанії і їх велика кількість дезорієнтує виборців, а беззмістовна, але шумна реклама створює бар’єр для сприйняття виборцями будь-якої передвиборчої агітації, та вони не шкодять сильним політикам. Їх фон є найбільш небезпечним для тих, хто має проблеми з впізнаваністю – такі політики ризикують «потонути». А от кандидатам-лідерам, що мають достатній базовий електорат інтенсивний фон є вигідним. Він природним чином відсікає слабких конкурентів.

Велика маса маловідомих кандидатів є корисна і тим, що вони як конкуренти контрастують з сильнішим політиком. Їх, а вірніше їхні «образи», можна критикувати виходячи із свого образу. Так, «найрозумніший» звинувачує опонентів в недалекості та некомпетентності, «найчесніший» викриває брехунів та лицемірів. Але насправді, це не зовсім критика, оскільки вона не ослаблює конкурентів, це скоріше спосіб впровадження власного позитивного образу (формування його на контрасті). Характерно, що в якості мішені для критики не обов’язково використовувати одного із конкурентів по виборчих перегонах. Може підійти будь-який добре впізнаваний політик (політики).

деловые костюмы

Взагалі, існує лише 2 ефективних способи критичної атаки на конкурентів:
1. Критика, спрямована на руйнування позитивного образу конкурента. Удар наноситься по голосах його базового електорату. Реалізувати цей підхід складно, особливо якщо образ конкурента вже сформований і зафіксований в свідомості виборців. Позитивний образ – це своєрідний міф і як будь-який міф він є стійким перед раціональною критикою. Тому, для того щоб «виламати» конкурента з образу потрібно надати виборцям яскраві та незаперечні факти, пам’ятаючи при цьому, що ослаблення позитивного образу конкурента одночасно і ослаблює його антиобраз. Це означає, що ослабляються обмеження по розширенню його електорату, котрі створив антиобраз. Словом, таким чином можна зіграти на руку супернику, додавши йому голосів.

2. Критика спрямована на підкреслення і накачку антиобразу конкурента. Цей спосіб простіший в реалізації. Тут сам конкурент інтенсивно формує власний позитивний образ і є союзником критика. Накачка антиобразу в першу чергу блокує розширення електоральної бази конкурента. Але одночасно з цим в деякій мірі і укріплює його позиції по відношенню до базового електорату. Посилення антиобразу посилює і позитивний образ.

Значить, в нашому розпорядженні є 2 інструменти: критика на ослаблення позитивного образу конкурента і накачка його антиобразу. Той чи інший метод використовується в залежності від цілі.
Два описаних вище напрямки критики конкурентів є протилежними один одному. В жодному разі не потрібно їх використовувати одночасно проти одного і того ж конкурента. Річ у тому, що вони взаємно анулюють один одного.

Підстава

Віллі Старк – герой роману Роберта Уоррена «Вся королівська рать» почав свою політичну кар’єру саме як підставний кандидат від претендента на крісло губернатора від демократичної партії. Прототипом Старка послужив відомий в 30-х роках американський політик – сенатор Хью Лонг.

Зустрічаються випадки, коли суперники висувають один проти одного кілька підставних кандидатів. При чому визначити хто підстава, а хто веде гру по-справжньому іноді важко навіть професійному спеціалісту, не кажучи вже про звичайного виборця. Підстави мають збільшити шанси на перемогу основного кандидата, не мають власних цілей і під час виборів їх кампанія фінансується штабом кандидата. Крім підстав є ще такий вид як «кандидати союзники». Вони висуваються самостійно і переслідують власні цілі. Іноді координують свої дії з основним кандидатом і фінансуються його коштом. Але союзник може вийти з-під підпорядкування. Також існують кандидати-двійники – однофамільці, ціллю котрих є відтягнути голоси.

Як протидіяти підставним кандидатам? Основна небезпека підстав, як і інших маніпулятивних методів в тому, що вони провокують природні реакції об’єкта атаки (оборонятися, виправдовуватися, викривати). Вираховувати того, з-під кого йде підстава не рекомендується. Марна трата часу. І навіть якщо це вдасться зробити, інформація не принесе великої користі. Не варто повідомляти виборцям про своє викриття чи жалітися їм – це найкращий спосіб «закопати» себе ж своїми руками.
Потрібно яскравіше, переконливіше формувати свій власний образ, використовувати підстави для розкрутки сюжету «хто боїться кандидата?».

Компромат
Опис деяких фактів біографії, особистих якостей і дій кандидата, що з точки зору суспільства не дає йому права претендувати на бажану посаду, бути політичним лідером і, взагалі, знаходитися поміж порядних людей. Це компромат. Немає значення наскільки дані факти відповідають дійсності. Часто чим безглуздіша брехня, тим краще вона працює. Кандидата можуть звинувачувати в крадіжці, нетрадиційній орієнтації, педофілії, участі в теракті. Не важливо в чому, головне робити це з агресивною регулярністю. Зрештою, за переконанням Йозефа Геббельса, «багато раз повторена брехня врешті-решт стає правдою».

Професійні політики ставляться до компроматів безпристрасно. Для новачків для того щоб протидіяти їм підійдуть наступні рекомендації:

  1. До того, як захищатися від компромату, подумайте, а чи варто, взагалі, це робити. Якщо компромат поступає від слабкого конкурента, краще його ігнорувати. Якщо критика жодним чином не зачіпає ні образ, ні антиобраз кандидата, вона не представляє жодної ваги.
  2. Опосередкована, непряма оборона від критики часто ефективніша за пряму. Так, якщо критика спрямована на руйнування позитивного образа, то найкращою реакцією буде втримати свій образ в ході кампанії. В такому випадку будь-яка дія кандидата та його команди стає безпосередньою відповіддю на критику.
  3. Аналогічно на намагання посилити антиобраз кандидата також краще реагувати не в формі прямої відповіді на критику, а через ті чи інші дії, котрі компенсують свій антиобраз.

Ще кілька слів щодо реалізації стратегії стосовно конкурентів. Далеко не завжди критична атака здійснюється самим кандидатом чи від імені кандидата. Бо політичний лідер, котрий особисто критикує конкурента, тим самим надає своєму образу рис «борця». При чому, чим агресивніша критика, тим яскравішим борцем виглядає кандидат. Якщо кандидат наділений потужним та переконливим образом «сильної особистості», «чудотворця», «переможця», то додавання «борця» нівелює його першопочатковий образ. Тому протидіяти критиці потрібно грамотно, виходячи із власного іміджу.

З побажаннями успішних проектів!
Ваш PRime-writer