«Вікно Овертона»: технологія для реалізації абсурдних ідей


Овертон

Існує технологія, здатна реалізувати будь-яку ідею (БУДЬ-ЯКУ!). Навіть ту, яка руйнує моральні людські підвалини, ідеологічні принципи, закони, пАнятія. Бо для кожної ідеї є своє вікно, через котре вона може просунутися — вікно можливостей.

Мова про модель, описану американським соціологом Джозефом Овертоном. Автор ілюструє еволюцію ставлення до факту, починаючи від його неприйняття до лояльного відношення і навіть заохочення. Як вважає Овертон, кожна ідея, навіть найабсурдніша, неприйнятна в суспільстві має шанс бути прийнятою тим же суспільством завдяки так званому «вікну можливостей».

 

Приклад 1. Гомосексуалізм

У Ранньому Середньовіччі в переважній більшості європейських держав за гомосексуалізм карали на смерть. У період Едуарда І «довгоногого» (1272-1207) процеси проти «содомських грішників» мали масовий характер. До речі, геєм виявився його син — Едуард ІІ Карнарвонський. Велика Французька революція і падіння Бастилії зі своїми гаслами рівності і братства стали дещо лояльнішими до представників нетрадиційної орієнтації. До початку Другої світової в Європі найбільш ліберальні країни перестали переслідувати геїв і лесбіянок. У 2013 році у Франції Національними зборами був прийнятий закон про легалізацію одностатевих шлюбів.

Це всього лише еволюція поглядів від категоричного неприйняття певного явища до цілком лояльного до нього відношення і навіть своєрідних бонусів (в даному випадку у вигляді дозволу одностатевих шлюбів). Це не «вікно».

«Вікно Овертона» — це коли ми штучно формуємо відношення до якогось питання, явища.

Приклад 2. Канібалізм

Візьмемо ідею канібалізму. Яким би немислимим здавалося право громадянам поїдати один одного на обід, його можна реалізувати. Ні, взяти і ось так в XXI столітті розгорнути пропаганду канібалізму нереально. Це означає, що питання перебуває на нульовій стадії вікна можливостей.

Реалізація «вікна» вимагає системного послідовного застосування.

teksty_tehnologii

 

Так, на першому етапі тема поїдання один одного людьми немислимо огидна і неприпустима. Але, стривайте, ми ж не збираємося нікого їсти. Ми просто поговоримо про це. Говорити ж не забороняється. Ну, різні там дослідження, наукові роботи, симпозіуми, висловлювання авторитетних вчених, конференції. І ось «вікно» вже привідкрилося. Паралельно з обговореннями з’являються спілки, наприклад «радикальних канібалів», нехай нечисленні, таємні. Нехай їх вважають відморозками. І правильно, адже це «погані канібали». І ми не виправдовуємо їх поведінку, а просто публікуємо розповіді, інтерв’ю, історії з життя людожерів. І тим самим вводимо неприйнятну тему в іншу область — з чорної вона поступово стає сірою.

Далі цікавіше — з області неможливого тема рухається в область можливого. Канібалізм обговорюється, йому придумується назва. Наприклад, антропофагія. Це дуже важливий момент — підміна справжньої назви для реалізації немислимої ідеї. Це допомагає відвести від суті проблеми, відірвати форму слова від його змісту, що позбавляє ідеологічних супротивників мови. Адже ми ж не ханжі, не якісь нацисти, щоб навішувати на когось ярлики. Так, є й гірші за поганих канібалів — ті, хто закликають лінчувати таких як вони, спалювати живцем, розстрілювати на місці.

помада

Ось і немає більше канібалізму. Тепер це називається антропофагія. Потім назвуть, наприклад, антропофілія. Паралельно з цим буде знайдений (чи вигаданий) історичний прецедент, який доводить, що людоїдство, пардон, антропофілія має право на легітимізацію. Знайдеться купа прикладів: «мати, що напоїла своєю кров’ю вмираючих від спраги дітей, античні боги, в середовищі яких було звичним поїдати всіх підряд».

Таким чином «вікно» рухається з області можливого в область раціонального. На даному етапі піде мова про те, що іноді обставини просто змушують з’їсти іншу людину, наприклад, коли кілька людей опинилися без їжі на безлюдному острові. Хтось приносить себе в жертву. Нарешті, є ж ті, хто героїчно бажає бути з’їденим. Зрештою, їсти один одного — це ж природне бажання людини і вільні люди самі мають право вирішувати кого їм їсти.

Звичайно, противники канібалізму будуть активно пропагувати абсурдність і їх буде більшість. Але таких постараються записати до радикальних ненависників ідеї. Адже вони нетолерантні. Нам-то цього і треба. Давайте прилаштуємо їх до лав антисемітів і расистів. І теж придумаємо їм якусь назву, наприклад антропофобія.

Тепер вченими, журналістами, дослідниками транслюється інформація, що час від часу люди поїдали один одного і це було нормально. Для підтримки теми будуть представлені експерти в цій галузі.

Антропофілія проникне в масову культуру — кіно, театри, ток-шоу. До речі, як вам кліп Леді Гаги «Eat me, baby»? Неодмінно знайдеться актор, художник, інший відомий діяч антропофіл. Буде відбувається олюднення злочинців: «антропофіли самі жертви, їх життя змусило», «це ж творчі люди».

Ось тепер тема стає актуальною. Потім з’явиться експерт чи група експертів, які дадуть направлення антропофіліі, тенденцію. У поїданні людей з’являться нові тренди.

Коли тема буде розігріта до межі, вона перейде в категорію актуальної. Стануть публікуватися соціальні дослідження, що підтверджують високий рейтинг підтримки антропофілів. Політики стануть спекулювати на цьому питанні в процесі передвиборних кампаній.

Розсудлива частина суспільства буде шокована. Але цих нетолерантних вже ніхто не почує.

Вікно Овертона відкрилося…

 

 

З побажанням успішних проектів!

Ваш PRime-writer